Баклажан

Баклажан
Родина: Пасльонові (Solanaceae)
Solánum melongéna

Баклажан (Баклажан, Solánum melongéna) — одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини пасльонових. Стебло стояче, розгалужене. Лис­тки прості, чергові, зелені або синьо-фіолетові. Квітки великі, фіолетові, іноді білі, розташовані в пазухах листків поодиноко, рідше — в китицях (по 2—5). Плід — фіолетова циліндрична, округла, грушовидна або яйце­видна ягода, яка досягає ваги 0,5—1 кг.

Поширення. Походить з Індії та Індокитаю. На Україні широко вирощується як овочева культура.

Заготівля і зберігання. Баклажани збирають біологічно недозрілими, коли насіння ще в молочній стиглості (через 20—40 днів після зав'язі), їх сушать, солять, мари­нують, заморожують, консерву­ють, вживають у жареному й відвареному вигляді. Свіжими їх можна зберігати лише кілька днів у холодильнику.

Хімічний склад. Плоди містять 10—12 % сухих речовин, 2,5—4 % цукру, 0,5 % пектинових речовин, 0,6—1,4 % білка, вітаміни С, В,, В2 і РР, провітамін А (каротин), мінеральні солі калію, кальцію, фосфору і заліза, гірку речовину мелонген (соланін).


Фармакологічні властивості і ви­користання. При споживанні бак­лажанів знижується рівень холе­стерину в крові, в стінках судин, у печінці і нирках, збільшується виділення з сечею уратів. Сполуки калію поліпшують роботу серця, сприяють видаленню з організму надлишків води. Ці властивості мають цін­ність у лікувальному й дієтичному харчуванні. Вони особливо ко­рисні людям похилого віку, їх рекомендовано для профілактики й лікування атеросклерозу та по­дагри, хворим на серцево-судинні захворювання, особливо при на­бряках, пов'язаних з ослабленням роботи серця, при захворюванні печінки.