Безсмертник (Волзька казка)

Вороги повзучи через ліс підбиралися до маленького мирного містечка. Вони вже вважали містечко своїм, а жителів - рабами.

У лісі збирав гриби хлопчик. Він побачив ворогів, хотів було втекти, але подумав: "Я втечу, а вороги все одно прийдуть в містечко. Краще я їх зустріну тут". І він дуже голосно, так, щоб почули в містечку, заспівав пісеньку про те, що вороги, немов змії, повзуть через ліс до містечка.

Ватажок ворогів наказав схопити співака, змусити замовкнути і привести до нього. Хлопчика привели, і ватажок запитав, скільки в містечку солдатів.

- Усі жителі - солдати, - сказав хлопчик, - а якщо я брешу, нехай мене рідна земля не прийме.

І тут же увійшов в землю по коліна.

Ватажок спохмурнів, а хлопчик зрадів. Вороги побояться напасти на містечко!

- Скільки в містечку гармат? - насупився ватажок.

- На кожного з вас по гарматі! - відповів хлопчик. - А якщо я брешу, нехай мене рідна земля не прийме!

І тут же увійшов в землю до пояса.

Ватажок почорнів, а хлопчик зрадів. Вороги побояться напасти на містечко!

- Скільки до гармат ядер? - видавив ватажок.

- Скільки зірок на небі! - відповів хлопчик. - А якщо я брешу, нехай мене земля рідна не прийме!

І тут же з головою увійшовв в землю.

Ватажок наказав війську повернути назад.

Коли військо повернулося додому, ватажок сказав:

- В містечку не було солдатів і гармат, але якщо там живуть такі хлопчики, то як же захищатимуть містечко дорослі! Земля б у нас спалахнула під ногами!

Солдати здивувалися мудрості свого ватажка і були раді, що живими вибралися з чужої землі.

А жителі містечка на тому місці, де стояв хлопчик, знайшли скромну квітку. Вони назвали її Безсмертником. Цією квіткою вони прикрасили герб містечка. Так хлопчик повернувся додому.