Чарівний цвіт папороті

Кажуть, що це було давно, так давно, що ще й мого діда на світі не було, а може, й іще давніше. Жив в одному селі бідний чоловік на ім'я Іван. Чоловік як чоловік та й ім'я як ім'я. Нічим не виділявся він з-по­між інших. Так, як і всі, працював з ранку до вечора, так же, як і всі, бідував тяжко. Злидні, як-то кажуть, обсіли його з усіх боків.
—  А що таке — злидні?
—  То так, люди біду свою колись назива­ли. Казали, що вся біда від того, що в хаті заводилися маленькі голодні й обшарпані чоловічки, які геть-чисто все з'їдали, розтягували добро, тому й чоловік бідував тяжко.
—  Злидні — це такі гноми?
—  Щось таке, але гноми добрі, а від злиднів одне зло було людям. Так от, як той чоловік не старався, а не міг дати ради злидням. Одного разу, а було це по весні,— запріг Іван у невеличкий візок свою стару-пре-стару конячину та й поїхав у ліс по дрова. А нахабні злидні почіплялися до воза, повилазили на коняку, так що конячина ледве-ледве з порожнім візком плентається до лісу. А Іван тих тричі проклятих злиднів і не бачить, бо якби міг побачити, то геть-чисто винищив би.
От приїхав він до лісу та й почав сухе гілляччя зби­рати. А злидні тим часом не відстають від чоловіка, за поли свити почіплялися, на шию всілися, на руках ви­снуть. І такі ті дрова тяжкими видались Іванові, що він дуже швидко втомився, присів на пеньку, піт витер та й спочиває.
Коли це — гульк! — з'явився перед ним старий дід з довгою сивою бородою. Стоїть, дивиться на Івана, на сухувату палицю опирається і покахикує таким старечим надтріснутим голосом. Далі заговорив:
«Добридень,— каже,— чоловіче добрий. Дрова зби­раєш?»
«Добридень і вам,—стомлено відповів Іван,— та то хіба я збираю? Злидні мої збирають».
«Еге, щось не дуже, як я подивлюся, збирають злид­ні для тебе дрова. Скоріше зовсім навпаки. Ось по­глянь».— І дід тричі стукнув палицею об землю.
Тут ніби пелена з очей Іванові спала, і побачив він, що ціла зграя маленьких обідраних чоловічків розтягу­ють з візка дрова, які він з таким трудом назбирав і роз­кидають по чагарях.
«Ото бачиш,— каже дід до Івана,— від них і все горе твоє».    
«А як же їх позбутися?»
«А то, чоловіче, річ не проста. Та я тобі дам пораду. За три дні буде ніч на Івана Купала... Прийди звечора до лісу і захо­вайся за дубом, під яким папороть росте. Опівночі по­чуєш дивні крики, сміх, але не лякайся: саме о цій порі і розцвітає папороть. Не намагайся зірвати квітки, а тільки придивись, куди впаде ягода, яка на твоїх очах з тої квітки виросте. Зроби там знак і вранці приходь і копай на тому місці. Викопаєш корінець, висушиш його і звариш вночі в горщику. Тоді постав той горщик серед хати і лягай спати. А там побачиш...» І дід, як стояв перед Іваном, так і щез.
Усе зробив Іван, як радив дід. Поставив горщик з паруючим зіллям посеред хати, ліг на лавці і вдав, що спить. А сам краєчком ока дивиться, що далі буде. Ба­чить: позбігалися всі злидні до горщика, оточили йото і почали галасувати, кому першому пробувати те вариво. Кожне з них і їсти хоче, і першим спробувати боїться: ану ж то отрута! І тут найзлиденніший злидень каже: «Нехай господар першим і спробує». Зовсім знахабніли злидні: обліпили наляканого господаря, стягли з лавки і наказали пити зілля, яке сам наварив. Хочеш не хочеш, мусив Іван трохи надпити того трунку.-1-тільки він зро­бив три ковтки, як почув, що міцний сон так і бере його в обійми. Знову ліг на лавку та й заснув. Коли вранці прокинувся, то побачив, що горщик від зілля порожній, а навколо нього сплять, притулившись один до одного, його прокляті злидні. Встав потихеньку, зібрав їх у мі­шок, зав'язав його міцно, пішов до річки та й утопив свою біду в найглибшому місці.
Після того з кожним днем відчував, як припливають до нього сили, як всяка робота йде йому легко, і почав чоловік жити краще, і господарство його пішло вгору.
Тоді він не знав, що сила йому додалася після випито­го зілля, бо очистився він від глистів, які висмоктували з тіла всі соки.
Дивувалися люди, звідки то стільки сили і здоров'я з'явилось у завжди змученому і хирлявому Іванові, а він Ще кільком розповів про свою пригоду із злиднями і від­тоді люди почали лікуватися від глистів, роблячи навар з кореня папороті.