Де взялися квіти брат-і-сестра

Турки з яничарами розгулювали по Поділлю. Наслідили кровавими розправами над людьми, попелищами сlл, розлукою мами з донькою, сестри з братом... Ханська орда везла багатий ясир. Приглядалися бусурмани до красних подолянок. Не один багатий вельможа вже рахував собі на yмі, скільки золота придбає за полонянок на турецькому базарі.

У натовпі полонених йшла на чужину чорноброва дівчина. Боса, з розпатланим на голові волоссям. Поливала слізьми свої сліди. Поруч з нею їхав на кoні молодий яничар і не спускав очей з дівчини, не міг намилуватися її красою. При нагоді кидав дівчині кусок їжі. Вона якось вирізняла того яничара серед дикої юрби, але чому, пояснити собі не вміла. Щось під серцем її в'ялило, а чому — не знала.

Ханська орда зупинилася в степу на ночівлю. Ще звечора яничар заговорив до дівчини її мовою. Він намовляв її на нічну втечу, обіцяв її любити вічно і оженитися з нею, коли пощастить їм повернутися в Україну. Дівчина погодилася. Коли втомлені довгою дорогою бусурмани поснули покотом, як ті барани, то яничар підкинув дівчині турецький одяг. І вони щасливо вислизнули з табору. Бігли щосили навмлівока.

Збивали ноги, падали, задихалися, але бажання волі додавало їм сили. До ранку вони пройшли шмат дороги, та й вибилися з сил. Боялися погоні, то сховалися у густих заростях. Сіли поруч. Втома клонила їх до солодкого сну. Обняв яничар красуню і цілував її в очі. Вона не заперечувала. І стала дівчина жінкою яничара. Почали вони говорити. Яничар повідав, як малим його схопили турки. Пригадував ще, як виглядало їх село, хата над потоком, груша висока така під хатою..., кузня. Вислухала вона, тяжко заридала і закричала не своїм голосом:

— Ми вчинили з тобою найгірший гpіx!.. Ти мій старший брат... Най здохнуть кляті бусурмани! Це через них. Най небо спопелить наші грішні душі!..

Ходім, брате, горою, гей!
Xoдім, брате, горою,
Розсіємось травою.
А ти будеш синій цвіт, гей!
А я буду жовтий цвіт.
Та й звеселим білий світ.
Будуть люди квітки рвати, гей!
Будуть з нас гpіxи знімати,
Будуть про нас споминати.

І виросли з них не знанії ще на землі квіти брат-і-сестра У нашім селі їх називають братчики. Ростуть собі на полях та пагорбах. Кожна квіткa цвіте подвійними кольорами: фіолетовим і жовтим або синім і жовтим.