Казка про ромашку(О. Бердник)

Кажуть: коли падає з неба зірка — хтось умирає. То неправда. Наші прабатьки стверджували: якщо падає зірка — народжується нова людина.
Сумно зірці самотою мандрувати в небесній пустелі. Дивиться вона згори на бурхливе життя землі, на заквітчані луки, густі ліси, на зграї птахів, що злітають до хмар, на дітей, котрі бавляться в пісочку біля рік та озер, і мріє стати людиною.
Прагнення народитися буває таким потужним, що перемагає тяжіння неба. Тоді зірка падає. І відразу десь закричить, заплаче дитя, сповіщаючи про появу ще одного зореносного серця. Отже, людське немовля отримує небесну душу, і та душа вічно прагнутиме до зірок, бо зіркою є невгамовне людське серце.
Одного разу позаздрив людям син Цариці Ночі. Закортіло і йому отримати зоряну душу. Але як те зробити? Адже зірка сама має вибирати для себе нове життя[
І звернувся він до прекрасної Білої Зорі. Каже:
-    Хочу   мати   зоряну  душу,  як   люди.   Що  для   цього  треба
зробити?
-    Небезпечне бажання,— всміхнулася Зірка.— Тільки коханого
зірка  опромінює й дарує життя  радісне,  а  нелюбому — судились
смуток, безодня жадань, пристрастей і навіть вбивство!
-    А   як  дізнатися —любить   чи   не   любить? — вигукнув   син
Цариці Ночі.
-  Поміркуй! - загадково відповіли Зірка,
Причаївся в пітьмі син Цариці Ночі, невідступне дивлячись на Білу Зірку. Міркує: любить — не любить? Боявся на щось зважитись. Та ось помітив він, що Зірка почала міняти барви, захвилювалася. Цариця Ночі прошепотіла синові, що Біла Зірка незабаром упаде з неба: незабаром народиться досі небачене немовля, котре вона полюбила.
І тоді зважився темний принц на злочин. Він створив із мороку та нічних туманів подобу дитини, а справжню вбив. Замислив хитрощами оволодіти Білою Зіркою, коли вона впаде для земного життя.
I ось упала Зірка, прокресливши полум'яну стежину в небес¬ному дивоколі. Але торкнувшись несправжньої дитини, не ввійшла в неї: не було там вогнища любові.
Кинувся принц Ночі до засмученої Зірки, хотів схотіти її, та вона розсипалася сріблястими іскрами по луках та полях, перетворившись на дивні квіти-ромашки, бо не могла вже вернутися до рідного неба.
Заревів від шаленства син Ночі, обернувся на скажений вихор, почав обривати пелюстки квітів, запитуючи:
- Любить — не любить! Любить - не любить!
Падають пелюстки на землю, а квітка все мовчить. Хтось із людей підслухав ті слова сина Ночі і теж почав запитувати у ромашки — чи любить вона?
Та хіба про це питають ?
Кажуть ЛЮДИ, що настане пора, коли ромашка знову перетвориться в Білу Зірочку. Коли? Це станеться тоді, коли ще раз народиться той самий незвичайний хлопчик, убитий сином Цариці Ночі.