Легенда про Івана-та-Марію

Дуже давно жив в дрімучому лісі Лісовик. Кривоногий, з копитцями, вухатий і дуже скуйовджений. Так вважали люди. Сам же лісовик говорив, що він тому кошлатий, що в перукарях у нього були всякі деревні колючки, крізь які він постійно в лісі продирався. Ну так от, жив собі Лісовик. Жив по-своєму, горював по-своєму і радів теж по-своєму. Самотності він не боявся, друзів не мав, що таке любов не знав, з суперниками бився, гнав їх з лісу. Так би воно і йшло надалі, але раптом Лісовик закохався.

Побачив якось по весні під кущиком глазастенькую жовтеньку фиалочку - Марійку і пропав мужик з усіма своїми кучерями, що не причесати, і копитцями. Влаштувався поряд, витріщається і зітхає, зітхає, ну прямо як хворий. Це він сміливості набирався. Фіалочка стоїть собі, цвіте, красується, на Лісовика навіть не дивиться. Розстроївся Лісовик, візьми та і брязни: "Я тобою зачарований, життя без тебе не в радість, виходь за мене заміж". Фиалочка подивилася на Лісовика і відвернулася.

Лісовик думає: чим би її здивувати, і давай хвалитися: "Я те можу, це можу, хочеш усі зірки в шапку зберу?"

Фиалочка Марійка знову подивилася на скуйовдженого прихильника і сказала: "Навіщо мені зірки в шапці? Нехай на небі живуть, мені з моїм судженим на лісові доріжки світять. Івана люблю, з ним жити буду, а не з тобою". Це вона для фіолетового Івана, що цвіте поруч, так говорила.

Прийшов час, одружилися дві фіалки, жовтенька і фіолетова, і зажили разом одним домком, однією квіткою. У квітці том жовті пелюстки - Марійкака, а фіолетові - Іванко. І не стало в лісі ні Марійки, ні Іванка окремо, а є єдина лісова квітка Іван-та-Марія. А Лісовик досі в лісі хитається, горює і усім скаржиться.