Легенда про незабудку

Іванко та Марійка були найкращою парою се­ред пастухів і пастушок Карпат. І про їхнє кохан­ня та вірність складалось навіть прислів'я. Та ось одного разу Іванкові передають суворий наказ батьків: «Негайно вернутися додому і прийняти спадок, що залишив йому померлий дядько».

Тоді у бідолашної Марійки зароджується сумнів: «Чи не зрадить її Іванко, розбагатівши і захопившись якоюсь красунею? Чи не покине він її? Але вона не наважується відкрити йому свої побоювання й застерегти, боїться, що недовіра об­разить Іванка. А тим часом серце розривається від горя. Настала хвилина розлуки. Іванко ніжно обіймає Марійку. Схвильована до глибини душі, не може стримати сліз, і кілька краплин з її чу­десних синіх очей падають під ноги в траву. І ди­во! Кожна краплина перетворюється на таку ж си­ню квіточку. І Марійка мовчки зриває їх по одній, подає коханому і каже: «Не забудь мене». То були перші квіти-незабудки.