Легенда про походження маку (Паоло Мантегацци)

Одного разу Господь зійшов на Землю, щоб дізнатися, чи задоволена вона тим життям, яке Він колись на неї насадив, і чи немає серед істот скривджених, що живуть на ній? На одного веселого і задоволеного доводяться сотні нещасних; у відповідь на одне тріумфування лунають сотні ридань. У стражданнях з'являється людина на світло і в стражданнях, оточений засмученими і такими, що плачуть, помирає. Та і тих небагато, які можуть вважати себе щасливим, куштуючи чашу радості, знаходять прихованим в ній страх перед смертю, а страх - чи не те ж страждання?

На перші дві вказівки Господь відповів, що знищення істот один одним і смерть є необхідним законом удосконалення і що істоти, що населяють Землю, не в змозі осягнути їх тільки по своїй короткозорості і обмеженості свого розуму. Усі істоти світу, починаючи від щонайменших і до величезних, від слабких і до найсильніших, від безглуздих і до розумних, -- тільки органи, тільки клітинки одного величезного організму.

Вони обмінюються один з одним соками і силами, так що один допомагає іншому, в один і той же час і беручи і віддаючи. Смерть же є тільки відпочинок втомлених і стомлених і колиска знову виникаючого життя. Що стосується до третьої вказівки Землі, то Господь, важко зітхнувши, глибоко замислився над ним. Проте не змінив Свого колишнього рішення і тільки сказав: "Твоя правда, Земля, на тобі надто багато горя, але Я вклав в людину іскру Моєї всемогутності, і він протягом тих багатьох тисячоліть, які йому належить ще проіснувати, навчиться, як це горе долати і як від нього виліковуватися. Він бажав бути вільним, так нехай же і несе тепер усі наслідки цієї бажаної для нього свободи"


Але, Господи, -- заперечила Йому тоді Земля, -- перш ніж настане цей віддалений день зцілення, надай же людині хоч яку-небудь допомогу; дай йому хоч який-небудь засіб заспокоєння, щоб біль не був такий обтяжливий, тривалий і смертоносний! Тоді Господь подумав ще небагато і дав Землі крихітні зернятка і наказав розкидати їх на оброблених полях і уздовж доріг, по яких ходить людина. Земля розкидала їх -- і виріс наш мак, який розпускає з цих пір свої строкаті, яскраві квіти серед хлібних полів, на дорогах і на лугах, де відпочиває людина. Як яскравий вогник, блищить він серед жовтих хлібних колосів і зеленіючих рослин і запрошує людину зірвати його і скористатися цілющими болезаспокійливими властивостями.

І так заспокоює відтоді ця чудодійна рослина душевні страждання, утишает тілесні болі і робить життя більше стерпним..