Ожина сиза

Ожина сиза
Родина: Розові (Rosaceae)
Rubus caesius

Ожина сиза (Rubus caesius; ожина звичайна; ежевика сизая)- напівкущова, 50–150 см заввишки рослина родини розових з річними вегетуючими пагонами і здерев'я­нілими дворічними стеблами, на яких утворюються квітконосні гілочки. Річні пагони трав'янисті, сизуваті, циліндричні, в молодому віці прямостоячі, пізніше – дуго­подібно вигнуті, здебільшого голі або розсіянозалозисто-волосисті, густо вкриті різної довжини пря­мими або відігнутими щетинковидними шипиками; восени вони дерев'яніють, а наступного року зацвітають і дають плоди, після чого відмирають. Листки чергові, черешкові, трійчасті, з обох боків розсіяноволосисті, з широколанцетними прилистками; листочки зверху й зісподу зелені, по краю неправильной а дрізанозубчасті. Квітки двостатеві, 5-пелюсткові, білі, зібрані в негусті щитки; квітконоси довгі, тонкі. Плід – складна кістянка; кістяночки чис­ленні, великі, тьмяно-чорні, вкри­ті сизою поволокою. Цвіте з трав­ня по серпень.

Поширення. Ожина сиза росте по всій території України в лісах, ярах, на берегах річок, по чагарни­ках, у садах і парках.

Заготівля і зберігання ожини сизої

З лікуваль­ною метою використовують ціл­ком стиглі плоди (Fructus Rubi fruticosi), листя (Folia Rubi fruti-cosi) і коріння (Radix Rubi fruti-cosi). Плоди вживають свіжими або сушать. Для сушіння плоди сортують (видаляють сторонні домішки, перестиглі та ушкодже­ні плоди), очищають від квіткових ніжок і частково від квітколожа (відривають разом з його верх­ньою частиною) і сушать на сонці чи в духовці спочатку при тем­пературі 30–40°, а закінчують при температурі 60°. Листя зби­рають повністю розвиненим про­тягом усього літа (зрізують чи обривають так, щоб залишок загального черешка не перевищував 2–3 см) і сушать під укриттям на вільному повітрі. Сухого листя виходить 30–33 % . Коріння копа­ють восени, миють, ріжуть куска­ми 10–15 см і сушать. Готову сировину (плоди, листя, коріння) зберігають у сухому приміщенні, яке треба провітрювати. Рослина неофіцинальна.

Хімічний склад. Свіжі плоди ожи­ни містять 4,53 % цукрів (глюкоза, фруктоза, сахароза), 0,96 % орга­нічних кислот (яблучна, винна, лимонна, саліцилова), пектини (0,37–0,56 %), 0,18 % дубильних і барвних речовин, солі калію, мі­ді і марганцю та вітаміни (в мг % ): провітамін А – 0,5–0,8, нікоти­нову  кислоту– 1,6; аскорбінову кислоту – 5,0–38,0; тіамін – 0,033; рибофлавін –0,03; віта­мін К – 0,5. У листі ожини є ду­бильні речовини (до 14 % ), флаво­ноїди, інозитол, аскорбінова кис­лота, органічні кислоти (цитринова, ізоцитринова), слизисті ре­човини та ефірна олія (сліди); у корінні є значна кількість та­ніну і крохмаль.

Фармакологічні властивості і ви­користання. З лікувальною метою ожину використовують дуже ши­роко. У народі добре відомі її в'яжучі, протизапальні, бактерицидні, потогінні й сечогінні вла­стивості, здатність заспокійливо діяти на центральну нервову си­стему, зменшувати у хворих на цукровий діабет кількість цукру в крові. Експериментами доведе­но, що водні витяжки із листя ожини мають противірусну актив­ність і цитотоксичні властивості. Настій із сушених плодів або листя визнають за корисний засіб при проносі, дизентерії й катарі шлунково-кишкового тракту, при гострих респіраторних захворю­ваннях і пневмонії, у випадку під­вищеної нервової збудженості, особливо при істеричних припад­ках, патологічного клімаксу (часті приливи крові до голови, безсон­ня, неврастенія, невроз) та при нефропатії. Настій із листя, крім того, допомагає при кровохар­канні, шлункових крововиливах, гіперполіменореї, апендициті, во­дянці й цукровому діабеті. Часто листя ожини застосовують у сумі­ші з нагідками лікарськими, ма­ренкою запашною, сухоцвітом багновим, собачою кропивою п'ятилопатевою, глодом криваво-червоним тощо. Свіжі плоди рос­лини вживають як загальнозміцнюючий, заспокійливий і жаро­знижуючий засіб. Перестиглі пло­ди виявляють легку послаблюючу дію. Для місцевого лікування використовують настій із листя рослини. Його вживають при гін­гівітах, афтах і захворюваннях горла, при екземі, лишаях, вираз­ках і гнійних ранах, при білях та хронічних запаленнях піхви (кандидоз, трихомоноз та ін.). Ко­ріння ожини використовують значно рідше. У вигляді відвару його приймають усередину при діареї, дизентерії, кровохарканні, гіперполіменореї, апендициті, во­дянці й розширенні вен. Зовніш­ньо відвар коріння використову­ють як протизапальний засіб для полоскання ротової порожнини і горла.

Лікарські форми і застосування ожини сизої

Внутрішньо – настій листя (2 столо­ві ложки сировини на 500 мл окропу, настоюють 1 годину, проціджують) по півсклянки 4 рази на день до їди; від­вар коріння (1 столова ложка сировини на 500 мл окропу, варити 10 хвилин, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди; настій сушених плодів (2 столові ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 15–20 хвилин) по 2– З склянки протягом 1–2 годин як по­тогінний засіб; спорошковані сушені плоди по половині чайної ложки 3 рази на день при проносі у дітей, підсолод­жуючи цукром; 4 чайні ложки суміші листя ожини сизої і квіток нагідок лікарських, взятих у співвідношенні 2 : 1, настоюють 10 хвилин на склянці окро­пу і п'ють по чверті склянки 4 рази на день до їди як протигнильний, де­пуративний і такий, що покращує перистальтику кишок, усуває печію і лікує катари кишок, засіб; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави звіробою звичайного і квіток глухої кропиви білої, взятих у спів­відношенні 2:3:2, настоюють 3 го­дини на склянці окропу і п'ють по З склянки на день при недокрів'ї; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави маренки запашної, чебрецю звичайного, собачої кропиви п'ятило­патевої і сухоцвіту багнового, взятих у співвідношенні 2,5 : 2 : 1 : 2 : 1,5, на­стоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по 3 склянки на день при підви­щеній нервовій збудливості, особливо при істеричних припадках; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави маренки запашної, собачої кро­пиви п'ятилопатевої, сухоцвіту багно­вого і квіток глоду криваво-червоного, взятих у співвідношенні 2,5 : 2 : 2 : 1,5 : : 1, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють по чверті склянки 4 рази на день при патологічному клімаксі; 1 столову ложку суміші листя ожини сизої, трави маренки запашної, соба­чої кропиви п'ятилопатевої, сухоцвіту багнового, квіток глоду криваво-черво­ного і молодих гілок з листям омели біло), взятих у співвідношенні 2,5 : 2: : 2 : 1,5 : 1 : 1,5, настоюють 10 хвилин на склянці окропу і п'ють протягом тривалого часу по 3–4 склянки на день при гіпертонічній хворобі, ускладненій атеросклерозом.

Зовнішньо – полоскання, примочки і спринцювання настоєм із листя (50 г сировини на 1 л окропу).