Калина (легенда) - Калина - Легенди та міфи про рослини - Лікарські рослини, косметика
Субота, 10.12.2016, 17:42Головна | Реєстрація | Вхід

Категорії розділу

Аїр тростиновий (лепеха) [4]
Човен старенький дідів,Контури бору сивого, Лепехи запах і смак,Світ це дитинства красивого...
Барвінок [5]
Барвінок стелеться синьо, синьо, Плететься між любистком та м'ятою
Безсмертник [5]
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же зосталась…
Береза [11]
А мине мороз надворі — Оживуть березки всі, Стануть гарні, білокорі, Наче вмиті у росі.
Верба [7]
Де срібліє вербиця, там здорова водиця
Волошки [8]
А тепле ніжне літо Волошками повите, Посріблене дощами Живе в очах у мами.
Живокіст [1]
Інші назви: воловий язик, окопник, правокіст, жиловник.
Калина [9]
Червона калина — символ України
Кропива [2]
Оце так виросла трава - Рясна зелена кропива
Мак [9]
Піду бережечком, як мак по полю, Маковим віночком кличу доленьку свою...
Мати-й-мачуха [3]
Тільки сонечко пригріло, Мати-й-мачуха з'явилась. Серед чорної землі. Сяють Сонечки малі
Незабудка [4]
Квітка тендітна,Мала незабудка – Красива, хоч сум Без кінця навіває…
Папороть [9]
В ніч на Івана, в ніч на Купайла, в темному лісі папороть цвіте....
Первоцвіт весняний [1]
Інші назви: баранчики, веснівка, весняник лікарський, ключики, лісове зілля, медяник, первенець, первоцвіт лікарський, примула
Піон [5]
Квітка піона ще не розкрита зовсім – тиша чекання.
Полин [4]
Я занурив серце у полин Я повінчався зі степом
Пролісок [7]
Біленькою голівкою, Піднявшись над травинкою, Маленький ніжний пролісок ...
Ромашка [8]
Біла ромашко, як ти цвітеш? Крапельку сонця в собі несеш.
Соняшник [6]
На городі соняшник Соняшно зацвів- Розпрямив голівоньку,Рученьки розвів.
Спориш [2]
Пашать нагріті сонцем спориші,І жайвори купаються в блакиті.
Чорнобривці [2]
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю
Фіалка триколірна [7]
брат-та-сестра, Іван-та-Марія, братчики, зозульки, сирітки, пулоцвiт, топiрчики
Шипшина [3]
Біла шипшино, біла, квітуча, Чом ти, шипшино така колюча?

Пошук

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Калина

Головна » Легенди та міфи про рослини » Калина

Калина (легенда)

Колись у давнину, у глухому селі жили хлопець і дівчина. Любили одне одного змалку і тішилися життям. Та якось покликав їх до себе батько хлопця, і мовив:

– Сину, прийшла пора віддати належне, піти захисником рідного краю. Покозакуй, а повернешся – відсвяткуємо весілля!

Рано-ранесенько проводжали за село хлопця батько й дівчина. Благословив старий козак сина:

– Не осором наш рід! Хай Бог тебе хранить на добрі справи!

Дівчина простягла вишивану хустину:

– Їдь! Бережи рідну землю, а я збережу наше кохання!

Поїхав козак, тільки закурілось пилом понад шляхом.

Минув і рік, і два й три; від козака ні чутки, ні звістки. Четвертої весни, коли квітли сади і тьохкали соловейки на село з дикими згуками, вихором налетіла татарська орда. Мужньо боронилися люди, біля кожної хати кипів бій. Та один за одним падали захисники – занадто люті були напасники.

Біля хати, де жив батько козака, шаленіла січа. Мов розлютований лев боронив батько господу, бо в хаті переляканою горличкою заховалася синова наречена. Та ось з-поперед чужинців вискочив дужий вояка. Підняв батько шаблю, та й закляк:

– Ти, сину, привів чужинців до свого села? Зрадник?!

– А що б я мав, козакуючи? Злидні, рани, а чи й смерть… А тут…

З невимовною мукою мовив батько:

– Так згинь же, виродку! Хай і земля тебе не прийме – ніде щоб не мав ні спочинку, ні зупинку!…

Останні слова замерли на посинілих губах зітнутої голови, – бо молодий вояка виявився спритніший за батька… На це лихо вилинула з хати дівчина, мов зоря зійшла. Чужинці схвально загули – така врода! Дівчина пізнала коханого, не завваживши, що він у чужинському одязі. Кинулась до нього, залебеділа:

– Як добре, що ти тут! Таке лихо!…–і затнулась, побачила, все усвідомила, – Чому?! Невже ти, справді запроданець?!!

– Я поспішав до тебе! Ти будеш у мене в золоті, в шовках ходити, оксамитом огортатись, самоцвітами тішитись!

Та дівчина вже все зрозуміла:

– Проклинаю тебе, зраднику!

– Візьміть її, – крикнув вояк своїм зайдам.

– Жодна рука не торкнеться до мене! Я належу рідній землі і вона мене захистить, а тебе – проклинаю, зраднику…

Вояк розлютовано заніс шаблю над головою, та й закляк: замість дівчини виріс кущ з білими запашними китицями квітів, неначе віночки незаймано-чисті й гарні. Люто шмагонув-рубонув, та кущ тільки схитнувся і знову приріс до кореня – тільки замість білих квіток, ніби краплини крові, заяріли червоні кетяги ягід. А листя шелестіло:

– Проклинаю…проклинаю…

Кажуть, що і небо не витримало такого злочинства: налетіла буря, зчорніло небо, вдарила блискавка, – і замість зрадника покотило вітром перекотиполе. Збулося батьківське прокляття – без спочинку-зупинку прокотило по землі і вижбурнуло геть у море. Замість зайд-чужинців – розбіглися дикі пси, чи вовки.

А кущ, що стався з дівчини, назвали її ім’ям – Калина. Гіркі її ягоди, як доля дівоча. Але живлять вони тих, хто любить і шанує рідну землю.


Разом із цим читають:
Категорія: Калина | Додав: Netochka (18.10.2010)
Переглядів: 8520 | Теги: легенда про калину, КАЛИНА, казка про калину | Рейтинг: 4.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
Copyright Лікарські рослини, косметика © 2016 | Створити безкоштовний сайт на uCoz