Про князя Корятовича і змія Веремія - Мак - Легенди та міфи про рослини - Лікарські рослини, косметика
Субота, 21.01.2017, 11:36Головна | Реєстрація | Вхід

Категорії розділу

Аїр тростиновий (лепеха) [4]
Човен старенький дідів,Контури бору сивого, Лепехи запах і смак,Світ це дитинства красивого...
Барвінок [5]
Барвінок стелеться синьо, синьо, Плететься між любистком та м'ятою
Безсмертник [5]
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же зосталась…
Береза [11]
А мине мороз надворі — Оживуть березки всі, Стануть гарні, білокорі, Наче вмиті у росі.
Верба [7]
Де срібліє вербиця, там здорова водиця
Волошки [8]
А тепле ніжне літо Волошками повите, Посріблене дощами Живе в очах у мами.
Живокіст [1]
Інші назви: воловий язик, окопник, правокіст, жиловник.
Калина [9]
Червона калина — символ України
Кропива [2]
Оце так виросла трава - Рясна зелена кропива
Мак [9]
Піду бережечком, як мак по полю, Маковим віночком кличу доленьку свою...
Мати-й-мачуха [3]
Тільки сонечко пригріло, Мати-й-мачуха з'явилась. Серед чорної землі. Сяють Сонечки малі
Незабудка [4]
Квітка тендітна,Мала незабудка – Красива, хоч сум Без кінця навіває…
Папороть [9]
В ніч на Івана, в ніч на Купайла, в темному лісі папороть цвіте....
Первоцвіт весняний [1]
Інші назви: баранчики, веснівка, весняник лікарський, ключики, лісове зілля, медяник, первенець, первоцвіт лікарський, примула
Піон [5]
Квітка піона ще не розкрита зовсім – тиша чекання.
Полин [4]
Я занурив серце у полин Я повінчався зі степом
Пролісок [7]
Біленькою голівкою, Піднявшись над травинкою, Маленький ніжний пролісок ...
Ромашка [8]
Біла ромашко, як ти цвітеш? Крапельку сонця в собі несеш.
Соняшник [6]
На городі соняшник Соняшно зацвів- Розпрямив голівоньку,Рученьки розвів.
Спориш [2]
Пашать нагріті сонцем спориші,І жайвори купаються в блакиті.
Чорнобривці [2]
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю
Фіалка триколірна [7]
брат-та-сестра, Іван-та-Марія, братчики, зозульки, сирітки, пулоцвiт, топiрчики
Шипшина [3]
Біла шипшино, біла, квітуча, Чом ти, шипшино така колюча?

Пошук

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Мак

Головна » Легенди та міфи про рослини » Мак

Про князя Корятовича і змія Веремія

Не за тридев'ять, і не за тридесять земель, а на Закарпатті жив цар Володар. Добре жилося людям при ньому. Виганяли стада на пасовиська, а під горами ріс виноград, на долинах колосилося жито, пшениця, всяка пашниця. Але помер старий цар Володар, настав новий. А цей новий цар змія Веремія з Дунаю витягнув, до мукачівських гір послав і сказав русинам кожного місяця змієві в данину дванадцять немовлят давати. Засів змій Веремій на горі Чернечій на воді латорицькій — людям на велике горе. Сім голів мав, діток з'їдав, і не рік то було, і не два, і не три, і не чотири. Вже й земля наша запустіла, старші її покидали, а молоді не підростали, тільки душі дитячі вилітали, на квітки сідали і на схід сонця ридали. А там, на схід сонця, на широкому Поділлі, владарював хоробрий руський князь Федір Корятович. І долетіли до нього вісті про змія Веремія, і як той дракон дитят-немовлят поїдає. І задумався князь та й сів на коня вороного, помчав через гори, до Мукачева примчав.
Опівночі став він на Мукачівському замку. Аж гледь,— перед світанком явився йому білий дід, пальцем у бік Токаю показав і прорік:
— Йди зі сходом сонця на рівнину, почуєш, яке горе в нашій землі руській.
Виїхав князь зі сходом сонця на рівнину і їде на коні з Мукачева до Токаю. Сонце світить, і квіти червоні від Мукачева до Токаю тріпочуть під росою. А в кожній квітці дитячі душі плачуть.
— Порятуй, князю, себе і нас від лютого змія Веремія!
Доїхав князь аж до Токаю, а від Токаю до Маковиці, від Маковиці до Мукачева, і дуже дивувався, що дітей ніде немає, самі дідове та баби в кожній хаті.
— Привезіть мені,— мовив князь,— сім бочок смоли і сім возів конопель, буду я з тим змієм боротися.
Звезли люди з усіх кінців краю до Мукачева ие сім, а сім раз по сім усього, чого князь зажадав. І вийшли на Замкову гору дивитися, що то буде.
Обмотався князь коноплями, насмолився смолою, взяв довжелезного меча і щита з шестиконечним хрестом і пішов на Чернечу гору боротися зі змієм.
А змій розлігся на горі й на сонечку вигрівається, аж виблискують сім його щелеп, і тіло вилискує сімома хвостами, що сходяться в один, пишний та розкішний, як у пави. Та й зачув змій, що хтось іде.
— Чую,— каже,— руським духом пахне!
— Та як би не пахло, коли я прийшов,— відказав на те Корятович.
— Чого тут хочеш? Битися чи миритися прийшов?
— Де там миритися, битися з тобою, гадом проклятим!
Та й почали боротися, аж ліси зашуміли, аж земля загула. Як розженеться змій Веремій, як ухопить сімома щелепами князя, то й вирве шматки смоли і жменю конопель. А князь як махне мечем, так голову зітне."* Відтята голова скаче, кров із неї ллє, потічком тече, а змій як вогонь горить, жити хоче. До Латориці підбіг, у воду скочив,— може, рани йому загоїть вода цілюща.
Тим часом князь обмотався коноплями, насмолився смолою, де треба, і от вискакує із річки вже вигоєний змій Веремій. Розігнався на князя, а князь мечем січе й січе! Аж вітер свистить у лісі! І щоразу, як мечем князь махне, відлітає одна голова і скаче собі, й новий кривавий потічок стікає у долину.
А на самій горі дзвони дзвонять, молитви звучать. І впав народ на коліна ні живий ні мертвий.
Вже шість відрубаних голів змія Веремія скачуть, і кров ллється шістьма потічками в долину. І та низина від Мукачева до Токаю вкрилася червоними квітками, аж барвами на сонці заграли. З кожної квіточки душі дослухаються й благають:
— Порятуй нас, князю, порятуй від лютого змія Веремія!
1 знову вискочив змій розгарячений, а жовтий, як віск. Витекла з нього вся людська кров, тільки жовч залишилася. Біжить змій на князя, аж полум'ям пекельним сапає. Вхопив у зуби щита з хрестом, ударив тим щитом об землю, але князь по голові вдарив. Не відскочила голова, і вдруге князь махнув мечем, не відскочила, тільки жовчю залилася. Розкритою пащею змій князеву голову вхопити хоче, а князь втретє ударив мечем. Ударив,— і змій тяжко повалився, аж земля задвигтіла. І жовч із нього потекла в долину жовтим морем!
Люди на Мукачівській горі з дива сплеснули руками:
— Слава тобі, володарю!
І спустилися з гір — той з вилами, той із сокирою, жовту потвору на шматки посікли й розметали, аби її віднесла Латориця до Дунаю, а Дунай до Чорного моря.
А на другій долині з кожної квітки вилетіла душа, стала краплею крові, а та крапля перетворилася в дітей. Скільки квіток було, стільки й дітей стало, всю кров собі від змія Веремія знову вернули, тільки жовте озеро з жовчю залишилося. А навколо діти, як макові квіти, розцвітають, руками плещуть і тисячами голосів співають:
— Слава тобі, князю, що ти переміг змія Веремія!
Подивився князь на те поле дітей, загублених серед моря зміїної жовчі, й захмурився: «Хто буде діток наставляти, доглядати, вчити, коли в цілому краї залишилися самі дідкове та бабки».
Сів князь на коня і повернувся на своє Поділля, до свого прекрасного Кам'янця. То поїхав він за людьми.
І засурмили, забубнували рано-вранці в княжому дворі в Кам'янці-Подільському.
— Збирайтеся! — закликав князь дружину.— Збирайтеся, хто хоче мати сад і виноград, земличку на пшеничку,
збирайтеся в дорогу за гори Карпати! Візьміть із собою жінок молодих, аби малих дітей наставляли, ченців і черниць, аби діток у школі грамоти вчили князеві на радість, а Русі на славу!
Тридцять три дні й ночі йшли з дружиною подільські господарі, руські сини, жінки, молодь, ченці й черниці за гори Карпати. І дав князь господарям триста сіл від Марамороша аж за Маковицю,— щоб своїх дитят і карпатських сиротят ростили. Черницям побудував монастир на Сорочій горі, на лівому березі Латориці, аби дітей виховували; а ченцям побудував інший монастир — на Чернечій горі, на правому березі Латориці,— аби грамоти вчили. Побудував і церкву святого Миколая — з трьома банями, від раю краснішу,— аби там служили руські служби, аби відпусти чинили з того часу і довіку — людям на радість, а Русі на славу.
А тоді жовте море зі змія Веремія почало з-під Мукачева відтікати Латорицею до Дунаю, а з Дунаю утопати в Чорному руському морі. А діти ростуть, як навесні квіти, гомінливі, як бджоли, і пісень співають, і до пісні приспівують:
— Радуйся, радуйся, руська земле!
І я там був, багато їв і пив, ті пісні слухав та й приніс звідтіля як пам'ятку, а трохи, й вигадку.

Разом із цим читають:
Категорія: Мак | Додав: Netochka (21.01.2011)
Переглядів: 1965 | Коментарі: 1 | Теги: Про князя Корятовича і змія Веремія, легенда про маки, маки, легенда | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
Copyright Лікарські рослини, косметика © 2017 | Створити безкоштовний сайт на uCoz