Мати-й-мачуха (українська легенда) - Мати-й-мачуха - Легенди та міфи про рослини - Лікарські рослини, косметика
Субота, 10.12.2016, 17:40Головна | Реєстрація | Вхід

Категорії розділу

Аїр тростиновий (лепеха) [4]
Човен старенький дідів,Контури бору сивого, Лепехи запах і смак,Світ це дитинства красивого...
Барвінок [5]
Барвінок стелеться синьо, синьо, Плететься між любистком та м'ятою
Безсмертник [5]
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же зосталась…
Береза [11]
А мине мороз надворі — Оживуть березки всі, Стануть гарні, білокорі, Наче вмиті у росі.
Верба [7]
Де срібліє вербиця, там здорова водиця
Волошки [8]
А тепле ніжне літо Волошками повите, Посріблене дощами Живе в очах у мами.
Живокіст [1]
Інші назви: воловий язик, окопник, правокіст, жиловник.
Калина [9]
Червона калина — символ України
Кропива [2]
Оце так виросла трава - Рясна зелена кропива
Мак [9]
Піду бережечком, як мак по полю, Маковим віночком кличу доленьку свою...
Мати-й-мачуха [3]
Тільки сонечко пригріло, Мати-й-мачуха з'явилась. Серед чорної землі. Сяють Сонечки малі
Незабудка [4]
Квітка тендітна,Мала незабудка – Красива, хоч сум Без кінця навіває…
Папороть [9]
В ніч на Івана, в ніч на Купайла, в темному лісі папороть цвіте....
Первоцвіт весняний [1]
Інші назви: баранчики, веснівка, весняник лікарський, ключики, лісове зілля, медяник, первенець, первоцвіт лікарський, примула
Піон [5]
Квітка піона ще не розкрита зовсім – тиша чекання.
Полин [4]
Я занурив серце у полин Я повінчався зі степом
Пролісок [7]
Біленькою голівкою, Піднявшись над травинкою, Маленький ніжний пролісок ...
Ромашка [8]
Біла ромашко, як ти цвітеш? Крапельку сонця в собі несеш.
Соняшник [6]
На городі соняшник Соняшно зацвів- Розпрямив голівоньку,Рученьки розвів.
Спориш [2]
Пашать нагріті сонцем спориші,І жайвори купаються в блакиті.
Чорнобривці [2]
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю
Фіалка триколірна [7]
брат-та-сестра, Іван-та-Марія, братчики, зозульки, сирітки, пулоцвiт, топiрчики
Шипшина [3]
Біла шипшино, біла, квітуча, Чом ти, шипшино така колюча?

Пошук

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Мати-й-мачуха

Головна » Легенди та міфи про рослини » Мати-й-мачуха

Мати-й-мачуха (українська легенда)

Давно колись на Поділлі жив добрий і сумирний чоловік Данило. Дружина його померла молодою і лишила йому п'ятирічну доню Одарочку. Таке тихе та слухняне дитя було, що й на третім селі такого не відпитаєш.
Росла дівчина на радість батькові, розцвітала як троянда пишна. А вже як на п'ятнадцяту весну повернуло щебетусі, то стала такою гарною, що парубки вились коло неї, мов ті бджоли біля квітки. Та й було чого: струнка, губки, мов ягоди малини, коси — як повісма золоті.
Бачить Данило, що дівчина ось-ось на порі стане і залишить його самітнім доживати віку, та й задумав одружитися вдруге. Привів до хати молоду вдовицю, чорняву вродливу Христю. Бездітною була вона, отож, думав Данило, стане матір'ю його одиначці.
Та не так сталося, як гадалося. З перших же днів тяжко незлюбила мачуха свою пасербицю. Найменшої приключки шукала, аби словом лайливим та колючим ужалити Одарочку, зганити її, показати перед чоловіком, що його донька ледащо і нечупара, що даремно він тішиться та вихваляється нею перед людьми.
Поїхав якось Данило до млина аж за третє село. І тут мачуха дала волю своїй ненависті до пасербиці; лаяла її, докоряла, ганьбила. Ледащицею і дармоїдкою називала. Та так при цьому розпалилася, що з усієї сили штурхнула Одарочку в груди. Заточилася дівчина, ніженьки її підкосились. І впала Одарка на долівку під ноги мачусі. А та і геть сказилася, ногами лежачу штурхає, проклинає на чому світ стоїть.
З розпачу заголосила Одарочка крізь сльози:
—  Ой матусю ж моя ріднесенька! Якби ти встала та глянула, як над твоєю донею знущається зла мачуха, ти б захистила мене від її люті чорної та й приголубила б мене, промовила б до мене слово лагідне та втішне.
Ці слова почувши, мачуха до тигриці подібною стала, тремтить від злості, аж запінилась.
—  А-а! Ти матір згадала! — кричить.— Та геть забирайся з хати і йди до неї, щоб і слід твій згинув!
Силоміць підвела Одарочку з долівки і в одній со­рочечці виштовхала за двері. А там вже опустила на землю чорні крила свої холодна березнева ніч, мокру землю схопив морозець.
І побрела крізь нічну темряву нещасна дівчина. Дійшла до цвинтаря, де спочивала сном непробудним її матуся. Хоч і лячно та моторошно було самотній і зболеній Одарочці, знайшла вона материну могилку, припала до холодної землі, гірко заридала. І чує раптом, що тепла ніжна рука гладить її по голові, а добрий лагідний голос втішає:
—  Не побивайся так, доню, голубонько моя. Це я, твоя матуся, прийшла втішити і захистити тебе.
Підвела Одарочка голову і побачила крізь затуманені слізьми очі постать у білому вбранні, яка схилилася над нею і теплою рукою пестить її волосся.
—  Матінко моя рідна! — простогнала. Та й замовкла. Серце її розтало від материнської ласки, від ніжності невимовної. Розтало та й пустило паростки ніжності й любові у могильний горбик.
А тут і зла мачуха підбігла, бо повернувшись додому, Данило вигнав її шукати Одарочку і сам, прибитий тяжким горем, біг, ледве встигаючи за розлюченою дру­жиною.
Кинулася мачуха до розпростертої на землі дівчини, хотіла підвести її, та й сама впала, навіть не зойкнувши. І не стало на могилі ні Одарочки, ні матері, ні мачухи, лиш тихий вітер зашелестів.
Прийшов Данило на могилу першої своєї дружини, нікого не побачив. Шукав, кликав Одарочку, та так і не знайшов. Сів на могилі зажурений, просидів тут до самісінького ранку. А вранці, коли на небозводі з'явилося червоне сонце, побачив Данило на могилі гарну жовту квітку, якої раніше ніколи ніде не зустрічав. І почув чи то шепіт, чи зітхання глибоке:
— Це я, твоя Одарочка, квіткою зросла на матусиній могилі. А погубила мене зла мачуха, то й вона залишилася тут навіки...
Потому шоднині ходив Данило на могилу, доглядав квіточку, милувався нею. А коли вона відцвіла, з'явилися листочки. Прикладеш руку до листочка знизу — гріє, притулиш долоню зверху — холодить. Певно, злилися в цій рослині любов і ніжність рідної матері зі злобою лютої мачухи. Чи не тому й назву мати-й-мачуха дали їй люди. А що постала вона з доброго серця, то й силу має життєдайну, від усяких недуг людей рятує.


Разом із цим читають:
Категорія: Мати-й-мачуха | Додав: Netochka (21.02.2012)
Переглядів: 12250 | Коментарі: 3 | Теги: українська легенда, легенда, Мати-й-мачуха | Рейтинг: 3.2/4
Всього коментарів: 3
0
3  
Люблю ваш сайт

0
2  
очень хорошо мой (переказ) напишут в кн.

0
1  
класс! :) я просто в шоке!

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
Copyright Лікарські рослини, косметика © 2016 | Створити безкоштовний сайт на uCoz