Коли папороть цвіте (Леонід Павленко) - Папороть - Легенди та міфи про рослини - Лікарські рослини, косметика
Середа, 07.12.2016, 13:39Головна | Реєстрація | Вхід

Категорії розділу

Аїр тростиновий (лепеха) [4]
Човен старенький дідів,Контури бору сивого, Лепехи запах і смак,Світ це дитинства красивого...
Барвінок [5]
Барвінок стелеться синьо, синьо, Плететься між любистком та м'ятою
Безсмертник [5]
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же зосталась…
Береза [11]
А мине мороз надворі — Оживуть березки всі, Стануть гарні, білокорі, Наче вмиті у росі.
Верба [7]
Де срібліє вербиця, там здорова водиця
Волошки [8]
А тепле ніжне літо Волошками повите, Посріблене дощами Живе в очах у мами.
Живокіст [1]
Інші назви: воловий язик, окопник, правокіст, жиловник.
Калина [9]
Червона калина — символ України
Кропива [2]
Оце так виросла трава - Рясна зелена кропива
Мак [9]
Піду бережечком, як мак по полю, Маковим віночком кличу доленьку свою...
Мати-й-мачуха [3]
Тільки сонечко пригріло, Мати-й-мачуха з'явилась. Серед чорної землі. Сяють Сонечки малі
Незабудка [4]
Квітка тендітна,Мала незабудка – Красива, хоч сум Без кінця навіває…
Папороть [9]
В ніч на Івана, в ніч на Купайла, в темному лісі папороть цвіте....
Первоцвіт весняний [1]
Інші назви: баранчики, веснівка, весняник лікарський, ключики, лісове зілля, медяник, первенець, первоцвіт лікарський, примула
Піон [5]
Квітка піона ще не розкрита зовсім – тиша чекання.
Полин [4]
Я занурив серце у полин Я повінчався зі степом
Пролісок [7]
Біленькою голівкою, Піднявшись над травинкою, Маленький ніжний пролісок ...
Ромашка [8]
Біла ромашко, як ти цвітеш? Крапельку сонця в собі несеш.
Соняшник [6]
На городі соняшник Соняшно зацвів- Розпрямив голівоньку,Рученьки розвів.
Спориш [2]
Пашать нагріті сонцем спориші,І жайвори купаються в блакиті.
Чорнобривці [2]
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю
Фіалка триколірна [7]
брат-та-сестра, Іван-та-Марія, братчики, зозульки, сирітки, пулоцвiт, топiрчики
Шипшина [3]
Біла шипшино, біла, квітуча, Чом ти, шипшино така колюча?

Пошук

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Папороть

Головна » Легенди та міфи про рослини » Папороть

Коли папороть цвіте (Леонід Павленко)

Жила собі на одному хуторі убога сім'я лісничого Корнія. Його дружин Домаха із зілля ліки готувати вміла. Була в них одна-єдина донька, яку Любавої звали. Мала дівчинка добре серце і знала багато цікавого з життя зеленого диво світу. Вона могла розповісти, чому одного року все росою покривається, а другого — зовсім немає роси. Знала, чому, буває, і вітер буйно віє, а листя мовчить, а буває, що вітру немає, а листя шелестить, мов із кимось перешіптується. Вміла Любава розмовляти із струмочком, який протікає гаєм, чистий, мов сльоза. Бавилась вона з вербиченькою, яка росла біля того струмка; сміялася до трав, до квітів, як росли повсюди в тиші зеленого гаю. Любава відчувала, як струмок дарує життедайну прохолоду травам, квітам і тій вербиченьці, яку вона так любила.
Люди дивувалися, що Любава не така, як інші. їй тільки п'ятнадцять років, а все знає і кожному прагне зробити добро. Отож і нарекли її ще другим ім'ям - Ясноока.
Було, вибіжить вона із хатини і закричить дзвінким голоском:
— Агов!!! — І жде відповіді.
А відлуння полетить від неї гаєм зеленим, летить, летить, зупиниться біля вербиці:
— Ов-ов!!!
Слухає Ясноока, сміється. Потім знову закричить:
— Агов! Відлуння, я чекаю тебе! Відповідь знову повертається:
— Чекаю, чекаю тебе... Дражниться відлуння з Ясноокою.
Підбіжить вона до вербиці, обнімає її, своїм теплим тілом зігріває. А струмочок нашіптує: «Сядь біля мене, відпочинь, напийся холодної водиці, обмий своє личко біленьке». Слухає вона струмочок, миє кришталевою чистою водицеї лице, ясні очі. Тут і вітерець прилетить, лагідно осушить своїм подихом молоде Любавине обличчя.
— Де ти, відлуння моє? — кричить радісно. Але з глухого чагарника відповіді не чує.
—  Відлуння моє, де ти поділося? Чому не відповідаєш мені?
Побігла до чагарника. За ним і дуби столітні стоять, ховаючи в затінку кущі папороті.
—  Відлуння, чому мовчиш? Чом не відповідаєш мені?
Але все мовчить навкруги. Тільки щось гуде в склепі, який стоїть там у чагарях хтозна й скільки років.
Увійшла Любава в склеп і злякалася. Посередині сидить баба — вся в лахмітті, сиві коси розпущені, погляд злий. Очима так і блимає, щось руками перебирає, заховавшись від людських очей.
— Що тобі потрібно, Любаво, чи, як тебе величають люди, Ясноока?
— Ви знаєте, бабусю, як мене люди зовуть?
— Я все знаю. Тільки не дивись на мене своїми ясними очима. Та й що тобі від мене потрібно?
— Нічого мені не потрібно від вас, бабусю.
— Не називай мене ласкавими словами. Ненавиджу я все це. Іди он і бався із своєю вербою.
І тут Ясноока згадала, що люди говорили, ніби в тім чагарнику в старому склепі з'являється лісова відьма. А приходить вона один раз на Івана Купала в чагарник, де Папороті багато росте. Згадала і те, що люди говорили, ніби та відьма не переносить, коли до неї ласкаво говорять, бо вона тоді губить силу свого зла.
— Бабуню, давайте я ваш одяг прополощу в струмочку, просушу на тій вербиці і позашиваю дірки. Он як усе порвалося!
— Так ти ще й глузуєш наді мною? Відведи від мене свій погляд.
— Та з чого ви взяли, що я глузую?
— О-о, ти, Ясноока, хочеш своїм добром убити в мені мою силу. Не вийде в тебе цього — засохне твій струмок, і вербиця захворіє.
І щось почала шептати, розмахувати руками в лахмітті, бігати по склепу. Піднявся вітер, і стало холодно в склепі, почало темніти.
— Ну що, Ясноока, злякалася?
— Ні, бабусю. Чому вас лякатися? Ви така добра та привітна,— злукавила Любава.
— Ти знову з добром своїм до мене? Згинь з очей моїх!
— А куди я піду, коли піднявся такий вітер? Це, напевно, ваше зло літає?
—  Іди куди хочеш, та тільки не стій переді мною і не роби мені добра. Я перед твоїм добром слабну. Он краще біжи до вербиці своєї, вона гине, бо струмок пересох.
Злякалася Ясноока, вибігла від злої баби, затурбувалася про струмок, про вербицю.
Підійшла до верби і жахнулася: гілля похилилося до самого долу і листя почало в'янути. Струмок пересох.
— Що з тобою, сестро-вербиченько?
— Пити хочу,— і замовкла. Тільки легінь-вітерець пролетів поміж її листям, прошепотів: «Твоя вербиця захворіла, її рятувати треба». А потім зник у просторі зеленого гаю, поколихав Папороть, вихором повіяв на склеп, де жила зла баба.
Зрозуміла все Ясноока, швиденько повернулася до склепу.
— Ну що, злякалася, що твоя вербиця загине? Я струмок закрила.
— Чому ви робите тільки зло?
—  Я все своє життя роблю зло. Але якщо хочеш, щоб струмок дзюрчав і поїв вербицю, то послухай мою умову. Один раз на десять років Папороть цвіте, одна-єдина квітка народжується. То квітка не проста. Я ось уже п'ятдесят років приходжу, а квітки немає. Тільки ти можеш зірвати ту квітку, Ясноока. Це мені підказав лісовик.
— А що ж то за квітка?
— Не питай. Багато будеш знати — то скоро постарієш. То що — згодна це зробити?
— Не знаю.
— Зірвеш квітку і віддаси мені. Тоді твоя верба скоро оживе, бо я знову вс пущу. А без води на цій землі життя не буде. А ще я тобі таку таємницю відкрі у тій вербі твоя доля живе. Подумай, Ясноока.
Зрозуміла Ясноока, що зла баба щось затіяла нечисте, вибігла і мерщій вербиці.
— Вербиченько, сестро, доле моя, не помирай. Я не знаю, як тобі допомог як струмок оживити.
І прошепотіла вербиця:
— Іди до Папороті — матері лісової, вона тебе навчить.
Важко було добратися до Папороті. Густий чагарник поколов руки, ноги і ( личчя, але Любава дійшла до Папороті.
—Матінко Папороть, благаю тебе — врятуй вербицю.
І тут зашелестіла великим листям Папороть. Почала важко дихати, і в повітрі з'явилися дивні пахощі.
— Закрий свої очі, Ясноока. Спи, спи, заходь у мої володіння.
Відчула Ясноока, що ноги обважніли, почало її хилити в сон. Сіла під Папорс тю і міцно заснула. І бачить уві сні, що перед нею стоїть, мов повітря, лагідна красива жінка. Привітно подивилася вона дівчині у вічі.
— Що скажеш, Ясноока?
— Не гнівайтесь, матінко лісова Папороть.
— З чого ти взяла, що я гніваюсь на тебе?
— Струмок висох, вербиця тяжко захворіла, а вона мені мов рідна сестриця.
— А що ж із твоєю вербицею сталося?
— Змарніла вся, і листячко зів'яло, гілля додолу похилила, водиці просить. Подумала Папороть і мовила:
— Це робота зла, якого ще багато є на землі. Послухай, Любаво, моєї порад Тобі доведеться багато горя перенести, а може, і загинути за ту святу водиці
— Я на все згодна, навіть і загинути не боюсь.
— Не поспішай помирати, ми щось придумаємо. Спочатку потрібно струмочок оживити. Один раз на десять років я дарую людям квітку. То квітка не проста, хоч і красою не вабить зір. Народжується вона опівночі, мов зірка ясна, в ніч в Івана Купала. Не злякаєшся в пізній час прийти до мене? Бо інакше не зможеш цю квітку дістати.
— Не злякаюсь, матінко Папороть. Зіроньки мені дорогу освітять, а ясний місяць силу дасть і приведе до тебе.
— Мудро говориш, Любаво. Цю квітку повинен зірвати той, хто має добре серце і роботящі руки, хто природі допомагає. В природі є багато чого беззахисного. Воно потребує людського захисту. Хто прагне зробити добро не для себе, а для інших, тому ця квітка принесе щастя. Коли тобі вдасться зірвати мої квітку, то зірви, швидко віднеси і біля вербиці закопай ту квітку, що на зірку схожа. Водиця знову піде з-під землі і оживе все навкруги, і вербиця твоя зазеленіє.
— Спасибі тобі, матінко Папороть, за твоє добро. Дозволь попрощатися з тобою.
— Ні, зачекай, послухай ще мою пораду. Відтоді будеш знатися з природої пізнаєш таємницю різного зілля, почуєш ніжний шепіт квітів, як вони розмовляють між собою і людям радість дарують, здоров'я. З мудрими коренями подружишся, які про землю багато знають. А ще, Ясноока, ти можеш з'їсти ту квітк що я тобі дарую, і станеш багатою і знатною. Але користі від тебе іншим не буде, і водиці не буде, і вербиця засохне.
— Матінко Папороть, мені цього не треба. Нехай і вдень, і вночі струмок поїть вербицю і все навкруги, щоб усе раділо, цвіло і зеленіло на цій землі.
— Хай буде по-твоєму!
Прокинулась Любава і здивувалася. «Може, й справді так буває»,— подумай собі.
На другий день раненько прийшла до вербиці, а та сумна стоїть, опустила гілля до землі, пити хоче.
— Сестрице, я була в Папороті, вона мені відкрила таємницю, як тебе врятувати, як сили тобі дати.
— Я знаю, Ясноока, що ти була в Папороті. Чекай свята Івана Купала і той вирішуй сама, як тобі поступити. Мені про сон твій дивний розповіло відлуння Ти відмовилася від багатства і від почестей усіх казкових заради мене і водиці. Уклін тобі земний, Ясноока, більше не приходь до мене, чекай того свята.
І знову все затихло навкруги. Тільки вітерець прохолодою дихав, легенько оя віваючи листячко, щоб не засохло без водиці.
Діждалися і свята Івана Купала. Всюди залунали дзвінкі пісні. Дівчата поспіши ли, хто ворожити, а хто танок біля вогнища водити. Інші віник через хату кидають: якою стороною впаде до милого. Як держаком, то, напевно, сватать будуть, а як помелом, то, мабуть, виметуть із хати і не буде весілля. Одна тільки Ясноока не ворожить ні на що, чекає вечірніх зірок. Діждалася ночі і пішла до Папороті.
—Папороть, матінко лісова, я тебе у сні бачила і благала врятувати струмок і оживити вербицю, в якій моя доля живе. Ти сказала тоді чекати свята Івана Купала. От я й діждалась і прийшла тебе благати.
І знову Папороть дихнула духмяним повітрям і промовила: «Спи, спи, закрий свої ясні очі, Любаво». І заснула Любава знову.
Знову з'явилася перед очима жінка ще красивіша. На голові вінок із білих лілей сплетений, а біля серця горить квітка, схожа на маленьку зірку.
— Доброї ночі тобі, Ясноока.
— Уклін вам земний, матінко лісова Папороть. А потім тихенько прошепотіла:
— Відлуння, де ти?
—Ти знову перегукуєшся зі своїм відлунням?
— Не знаю, матінко Папороть, але відлуння не вміє говорити, як ви.
— Бо його немає.
—  Як це немає?
— То ти, Ясноока, то клич твоєї живої душі, яка теж хоче погуляти, а погулявши, знову повертається до тебе.
—  Так відлуння полюбило і вас, матусю Папороть? Воно коло ваших володінь перестає відповідати мені.
—  А ти ж любиш мене і любиш все, що росте навкруги. Ти прийшла знові просити про струмок і про вербицю?
— Так, матінко Папороть, знову прийшла. І іншого нічого не хочу. Не хоч ні багатства, ні почестей, ні знатності.
— Слухай же мою пораду. Завтра знову прийдеш у цю годину і побачиш квітіку. Коли зірвеш її і закопаєш біля вербиці, то оживе твоя вербиця і буйно ром ростеться, бо струмочок біля вербиці почне жити і напоїть її водицею. Але щоб тої струмочок ожив, напоїв вербицю і безліч квітів, трав, ти мусиш стати дикої голубкою, будеш літати доти, доки не пізнаєш сама без моєї допомоги таємниш рослинного світу. Побачиш багато чого незнаного тобі. Не раз будеш голодноп замерзати. Не раз тебе полюватимуть злі мисливці, щоб підстрелити для потії хи своєї. Прилетиш ти до своїх рідних, а вони тебе не впізнають. Подумай Ясноока, чи згодна ти все життя жити так, як я сказала.
—  Згодна на все, але нехай тільки оживе струмок водиці і напоїть все навкруги
—  Спасибі. Я в тобі не помилилася. Прокинулась Любава і швиденько пішла додому.
А потім знову прийшла Ясноока в призначену годину до Папороті. Не встигли і роздивитися, як квітка народилась на великім кущі. Маленька, красою непримітна, проте на зірку схожа. Лагідно її зірвала. Але тут мов якась інша сила з'явилась, і щось почало нашіптувати: «З'їж, Ясноока, цю квітку, то будеш багатою, знатною, і будуть тобі всілякі почесті в житті. Нащо тобі та водиця, що ти за неї будеш так страждати і навіть голубкою станеш». Обернулася Ясноока, а коло неї стоїть зла баба, яку відьмою лісовою зовуть. Промовила:
— З'їж або мені віддай. Що тобі до того, що все загине без води. В тебе ж буде все, і ти станеш багатою і знатною. Що тобі до інших?
Тільки відлуння зашепотіло: «Не віддавай квітку в злі руки і не їж, а врятуй водицю. Піди до вербиці і закопай біля неї квітку, зроби так, як Папороть тобі сказала».
Підійшла Ясноока до вербиці і швиденько руками вирила яму, поклала туди квітку і загорнула землею. І знову задзюркотіла вода з-під землі, та така чиста, мов сльоза. Пташки на деревах заспівали, все ожило навкруги, і вербиця вмить зазеленіла, гілля піднялося догори.
Але побачила Ясноока, як на вербиці, на всіх листочках роса виступила.
— Сестро вербице, чому ти плачеш?
— Я не плачу, я радію за тебе, Ясноока, що в тебе таке добре серце. Навіть голубкою згодилась бути, щоб врятувати мене, а головне — водицю, від якої залежить наше життя.
— А звідкіля ти, сестро, все це знаєш?
— У природі все поєднане, і ми все знаємо. Земний уклін тобі від мене і всього зеленого дивосвіту. Тепер обніми мій стовбур і трусни тричі — це від мене така нагорода тобі.
Підійшла Ясноока і труснула тричі, і всі крапельки упали на неї, мов блискучі діаманти. І відчула Ясноока дивну силу в собі і ясність світлу. Все стала знати, і в хворобах лісових і людських розумітись. Подивилась на столітні дуби, а вони зелені стали, напилися водички, дякують їй:
—  Спасибі тобі, Ясноока, за воду, за поміч уклін тобі від нас, дубів столітніх.
І посипались достиглі жолуді на Любаву, просту дівчину, яка вміла багато добра робити і для людей, і для природи. Ще більшу в собі відчула силу і ясність після тих жолудів.
—  Спасибі вам, дубочки, за вашу нагороду.
—  За добро платять добром, а ти вмієш це робити.
Підійшла до вербиці, зажурилася, жде, коли стане голубкою. І тут вербиця зашелестіла своїм зеленим листячком:
—  Не журися, сестро Ясноока. Не бувати тобі голубкою, бо в тебе серце добре. Це Папороть розповіла мені. Ти заради врятування водиці ні на які спокуси не піддалася.
Зраділа Ясноока і гукнула:
—                        Відлуння моє, де ти?
—                       Я тут, тут, Ясноока...

Разом із цим читають:
Категорія: Папороть | Додав: Netochka (09.07.2010)
Переглядів: 5389 | Теги: папороть, казка, легенда, казка про папороть | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
Copyright Лікарські рослини, косметика © 2016 | Створити безкоштовний сайт на uCoz