ГАЇНА (ЛЕОНІД ПАВЛЕНКО) - Верба - Легенди та міфи про рослини - Лікарські рослини, косметика
Субота, 10.12.2016, 17:33Головна | Реєстрація | Вхід

Категорії розділу

Аїр тростиновий (лепеха) [4]
Човен старенький дідів,Контури бору сивого, Лепехи запах і смак,Світ це дитинства красивого...
Барвінок [5]
Барвінок стелеться синьо, синьо, Плететься між любистком та м'ятою
Безсмертник [5]
Вони давно вже втратили життя, В них згасло все, що тільки малось, Умерли всі і думи, і чуття, І тільки форма їх такою же зосталась…
Береза [11]
А мине мороз надворі — Оживуть березки всі, Стануть гарні, білокорі, Наче вмиті у росі.
Верба [7]
Де срібліє вербиця, там здорова водиця
Волошки [8]
А тепле ніжне літо Волошками повите, Посріблене дощами Живе в очах у мами.
Живокіст [1]
Інші назви: воловий язик, окопник, правокіст, жиловник.
Калина [9]
Червона калина — символ України
Кропива [2]
Оце так виросла трава - Рясна зелена кропива
Мак [9]
Піду бережечком, як мак по полю, Маковим віночком кличу доленьку свою...
Мати-й-мачуха [3]
Тільки сонечко пригріло, Мати-й-мачуха з'явилась. Серед чорної землі. Сяють Сонечки малі
Незабудка [4]
Квітка тендітна,Мала незабудка – Красива, хоч сум Без кінця навіває…
Папороть [9]
В ніч на Івана, в ніч на Купайла, в темному лісі папороть цвіте....
Первоцвіт весняний [1]
Інші назви: баранчики, веснівка, весняник лікарський, ключики, лісове зілля, медяник, первенець, первоцвіт лікарський, примула
Піон [5]
Квітка піона ще не розкрита зовсім – тиша чекання.
Полин [4]
Я занурив серце у полин Я повінчався зі степом
Пролісок [7]
Біленькою голівкою, Піднявшись над травинкою, Маленький ніжний пролісок ...
Ромашка [8]
Біла ромашко, як ти цвітеш? Крапельку сонця в собі несеш.
Соняшник [6]
На городі соняшник Соняшно зацвів- Розпрямив голівоньку,Рученьки розвів.
Спориш [2]
Пашать нагріті сонцем спориші,І жайвори купаються в блакиті.
Чорнобривці [2]
Чорнобривців насіяла мати У моїм світанковім краю
Фіалка триколірна [7]
брат-та-сестра, Іван-та-Марія, братчики, зозульки, сирітки, пулоцвiт, топiрчики
Шипшина [3]
Біла шипшино, біла, квітуча, Чом ти, шипшино така колюча?

Пошук

Форма входу

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Верба

Головна » Легенди та міфи про рослини » Верба

ГАЇНА (ЛЕОНІД ПАВЛЕНКО)

ГАЇНА
Стоять верби в задумі над тихим озером, а поміж ними, мов сиротина, виросла плакуча верба. Часто люди бачили стару вербу під ранковою зорею, з її листячка вранці капали маленькі краплини води, немовби вона плакала з журби. Баба Одарина знала про сльози цього плакучого дерева.
Прожила Одарина дев'яносто два роки. її мудрості не зміряти. Просили в неї поради і молоді, і старі. Вона й зілля гарно знала. Не одного тяжкопораненого чи хворого підняла з постелі. Часто на вечорницях дівчата й хлопці припрошували Одарину, щоби вона щось цікаве розповіла. А сходились на ті вечорниці до бабусі Одарини більше молоді. В неї залишилась від батьків велика хата в селі Притульці на Полтавщині, там і збиралися.
Ось як вона розповідала про плакучу вербу і чому тихому озеру дали ймення Гаїни.
Давним-давно на Україну заїжджали торгувати греки. Купляли хліб насущний. А Гаїна по-грецьки означає земля. Ось цим іменем і нарекли просту дів-чину-сироту. Гаїна — значить земля.
Одного разу в молоді мої літа я пішла раненько на озеро мочити льон. Взяла оберемок льону і хотіла замочити, як мені почулося, що верба застогнала. Глянула я, а з її листочків одна за одною стікають в озеро крапельки, мов ті сльозинки. Ще раз подивилася, справді плаче верба. Верби, що біля неї поросли, почали листячком шелестіти, вербу заспокоювати, а вона стогне і плаче. Ще моя матуся розповідала про той плач, але я їй не вірила, доки сама не побачила сльози і не почула той стогін. Мені так шкода стало вербу. Я підійшла, взяла в обійми оберемок плакучого листя, пригорнула до шиї. І що ви думаєте ¦— крапельок не стало. Ласку від мене верба відчула, і стогін десь подівся... Коли відійшла від верби, в мене на шиї залишився один листочок, схожий на ті, що до шиї горнула. Ось і зараз у мене тут той листочок, немов родимка...
В нас у селі жила ївга — дзвінкоголоса дівчинка з дуже жвавими синіми очима. Жила вона в садівника в маленькій хатині, бо говорила, що народилася біля озера в верболозі. Ще братик у неї був, якого звали Васильком. Бувало, вискочить ївга з маленької хатини і швидше до озера, до верби плакучої біжить. Обніме її, гладить, шепоче щось до неї, а потім швиденько побіжить у поле, купається в травах, в запашних квітах.
Отака була в неї й мати-покійниця, яку звали Гаїною. Працювала Гаїна у пана Чернівецького вишивальницею. О, в неї були золоті руки! Не одна вишивальниця заздрила рукам і смаку Гаїни.
Бувало, піде Гаїна в поле, зірве квітку весняного горицвіту, волошку синьооку, гвоздику польову, дивовижну фіалку та ще додасть гілочку яблуневого цвіту... З дідом Будяком поговорить, розповість йому про своє сирітське життя, наймитське горе. Прийде в панську оселю, де панам вишивала, покладе біля себе свою знахідку і починає вишивати. її руки клали на вибілене лляне полотно дивні візерунки квітів. Більше всього раділа, коли панський син Богдан заходив і годинами, не відриваючи погляду, дивився на роботу Гаїни. В ті хвилини у Гаїни дерев'яніли не тільки руки, а й усе тіло. Після такої зустрічі Гаїна майже не могла вишивати. Вона покохала Богдана, але не сміла цього сказати. Хіба про це можна навіть подумати: він — син пана Чернівецького, спадкоємець багатого шляхтича, а вона — бідна, принижена всіма панами і підпанками наймичка, вишивальниця. А що для пана її талант? Сьогодні вишиває, комусь радість приносить, а завтра щось на пана найде — до свиней пошле, а то й зовсім вижене. Схаменулась дівчина від своїх думок, та ще коли Богдан почав хвалити її золоті руки, не стрималась:
—                            Що ви, паничу, це ж кожний може так вишивати.
—                            Не говори, Гаїно, я в мистецтві розбираюсь. Твій талант неповторний. Похилила голову, а в самої на серці така туга... Подумала, що це вона все панам
квіти вишиває, радує їх. А чи не вишити гідний подарунок отим рабам, які страждають на Україні під панським чоботом? А душа скривджена бунтує: хіба не на цій землі Тарас народився чи Кармелюк відсиджувався на панських об'їдках?
Не один місяць пройшов, не одна нічка над каганцем очі виїдала, але роботу було закінчено. Та ще й яку роботу! Стоїть панський маєток, увесь полум'ям обійнятий, палає. Біля того полум'я Тарас гнівний стоїть. Селяни збуджені з вилами й сокирами, Кармелюк на коні кличе їх волю в тім полум'ї гартувати... Шепотіла над тим вишиванням Тарасові слова:
І на оновленій землі Врага не буде супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люде на землі!..
Заховала ту вишиванку в пазуху ближче до серця.
Одного разу в святу неділеньку дівчата до церкви пішли. Залишилась Гаїна сама. Аж тут зайшов Богдан — веселий, напідпитку.
—                            Ну, що ще вишила? Здивуй свого пана.
Завагалась, потім дістала з-за пазухи. А в самої руки тремтять. Думала здивувати пана, якого кохала всім серцем. Бо кохання ж не розбирається, де пан, а де наймит.
Розгорнув Богдан полотнину, довго роздивлявся, прицмакував, та нарешті насупив брови:
—                           Так ти що, бунтувати надумала? Я думав, що ти бездомна чайка, а бачу орлицю перед собою.
Побачила Гаїна. що пан розгнівався, місця собі не знайде. Ходить по кімнаті і аж сичить:
—                           Твій Шевченко — бунтар, а Кармелюк — каторжник і розбійник.
І кинув Гаїні в обличчя вишиванку, Ухопила тремтячими руками, знову хотіла до пазухи заховати. Вже й не рада була, що пану показала. Застібка розв'язалась коло шиї, коли вишиванку ховала. Побачив пан лебедину шию Гаїни, чіплятися почав. А що пану наймичку зґвалтувати? Однаково, що на долівку плюнути.
Прийшла подруги з церкви, а Гаїна скрутилась бубликом, за слізьми світа білого не бачить. Зрозуміли бони дівоче горе, похилили голови і пішли кожна на своє місце далі панам вишивати.
Йшли місяці, і люди почали вже помічати, що у Гаїни щось негаразд. Хто відвертався, хто жалів. Були такі, що й лаяли, покриткою називали.
Ось і старий пан Чернівецький покликав Таїну до своїх хоромів:
—                             Що ж це ти, Гаїно, байстрям хочеш обзавестись? Руки в тебе путящі, але мені такої з байстрям не потрібно.
Хотіла закричати, що це ж його син зґвалтував, та змовчала, побоялась ще більшу біду на себе накликати.
—                             Даю тобі строку один місяць, шукай собі притулок.
Але місяця Гаїна не діждалась. Вибігла вночі за паркан і біля озера у верболіз залізла та там і породила. Ранком зійшлися люди, почули дитячий крик.
Гаїна сердешна вже й захолонула, а маля охрипло від крику, ротиком їсти шукає. А на грудях Гаїни вишиванка розгорнена: панський маєток палає, люди бунтують, Тарас зажурений стоїть.
Підійшов і пан, а за ним і підпанок молодий. Подивились на те диво та мерщій тікати, бо натовп людей збільшувався. Почали кулаки мозолясті доюри піднімати, панам загрожувати... А опісля тут же й закопали сирітське тіло. Невдовзі на тім місці виросла плакуча верба.
Новонароджену дівчинку забрав садівник і назвав ївгою. В його дружини саме знайшовся хлопчик, так обох їх вона й годувала. Забрав садівник і вишиванку, яка на грудях у Гаїни лежала. Берегли люди ту вишиванку, як знамено обез-долених людей. Боялися пани тієї вишиванки, як нечистий ладану. Великі гроші давали, щоб те знамено знищити. Та не могли відкупитися від гніву народного. Покликало воно на боротьбу проти панської тиранії, проти безправ'я, на боротьбу за кращу долю.
Ось так і до наших днів дожила легенда про Гашу, ім'ям якої озеро люди назвали.


Разом із цим читають:
Категорія: Верба | Додав: Netochka (03.09.2010)
Переглядів: 3474 | Теги: легенда про вербу, легенда, верба | Рейтинг: 3.5/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Попереджаємо: перш ніж скористатися рецептом, порадьтеся з лікарем
Copyright Лікарські рослини, косметика © 2016 | Створити безкоштовний сайт на uCoz