Цвіт папороті (А. Лотоцького)

В кутку стаєнки, де народився Господь Ісус, була підстилка із сухої папороті та моху. Поклали її місцеві пастухи, щоб мали на чому перепочити, коли повернуться втомлені з пасовища. У тих часах папороть і мох цвіли літом дрібненькими білими квіточками.

Коли у Святий Вечір Божа Мати розглядалась у стаєнці й побачила ту підстилку, то вельми зраділа та прилягла на ній спочити.

А коли ж народилося Дитятко Ісусик, мох, що був у підстилці, зацвів, але не білим цвітом, а рожевим, як вранішня зірниця, що сповіщає про схід сонця.

Однак лінива папороть лишилася сухою й не випустила жодної квітки. Це єдина рослина, що їй не дозволено пишатися цвітом, коли довкола всі рослини розцвітають на Божу славу й людям на радість. Тільки раз на рік, на свято Івана Хрестителя, опівночі, на коротку мить папороть зацвітає великими червоними вогняними квітами, але з іншої нагоди. А саме, коли на приказ підступного Ірода кат відтяв голову св. Іванові, капля крові впала на підстилку, що нею була вистелена долівка тюрми. З волі Господа Ісуса папороть, що вже не мала зовсім цвісти, на згадку про страту св. Івана Хрестителя може в ту ніч зацвісти на хвилинку, але не так, як інші рослини, що довше пишаються своїми квітами.

І коли інші рослини радіють Божому світлу, коли тепле сонячне проміння зігріває землю, папороть сонця не любить: вона ховається в затінку лісу й росте там на вологій, затхлій землі. І живуть серед неї гадюки й вужі. Це їй покарання за те, що вона не відчула години спасіння.