Як люди дізнались про васильки (легенда)

Давно це було.
Жив на світі дід Василько; була в нього онучка. Якось пішла онучка на тік і знайшла там якесь зернятко; прибігла до діда й каже: «Дідусю, що се за зерно?»
— «Ось що, дівчинко: посій його, нехай виросте, — тоді й побачимо, що воно за зерно».
 Онучка посіяла й стала поливати. Із зернятка виросли квіти. Тоді вона зрізала їх, зв'язала в пучечок і поклала за образи. Довго вони там лежали, поки, нарешті, зовсім усохли.
 Якось онучка взяла цей пучечок, понюхала: добре пахне. Понесла дідові; понюхав він і каже: «Яке добре, пахуче!»
— «Як же квіти ці звуться?» — запитала онучка. Саме в цей час діда покликала баба: «Васильку!»
 А онучка вирішила, що це квіти так звуться — васильками, й каже: «Так це васильки? Дідусю, давай назвемо їх васильками!»
З того часу й дізнались люди про васильки.